Бетонування чаші басейну

Басейн — складна гідротехнічна споруда, у проєктуванні якого беруть участь різні фахівці. Сперечуючи призначення басейну (спортивний або розважальний), його гідравлічний пристрій (скімерний або переливний), форму та розміри чаші, профіль дна, фахівці орієнтуються на побажання замовника та його домочадців, фінансові можливості клієнта, площа виділеної землі, зручність і безпека експлуатації. Водночас враховується місце розташування технічного обладнання, трубопроводів, прибираної техніки, систем мікроклімату (для закритих басейнів), обхідної доріжки та зони відпочинку. Для кращого використання площі ділянки чаші відкритого басейну намагаються розмістити якомога ближче до будівлі, де розташовані допоміжні приміщення. Однак треба мати на увазі, що мінімальна відстань від басейну до будівель завдовжки понад 12 м має становитися середньої висоти будівлі; до будівлі завдовжки менш ніж 12 м із вікнами — половині, а до таких самих будівель без вікон — однієї третини середньої висоти будівлі, але не менш ніж 3 м. У безпосередній близькості до відкритого басейну не має бути дерев, що щорічно скидають листя (тополь, липа, листонениця), позаяк вони сприяють забрудненню води. Товщина донної плити та стін басейну, клас і марки бетону, клас і діаметр основної арматури визначаються на основі гідростатичного розрахунку. Водночас розглядаються різні варіанти навантажень і вибираються найнеприємніший. Також враховують щільність землі та рівень підземних вод. Це вирішальні чинники для встановлення обсягу та способу проведення будівельних робіт. Якщо не будуть зроблені всі вище зазначені дії, то може статися пошкодження виробу або навіть усього комплексу будівель. Готуємо основу Будівельні роботи передбачають підготовку основи. У разі побудови відкритого басейну вона містить пристрій котлована, за потреби — піщаної подушки (товщина 15-30 см), укладання бетонної підготовки (товщина приблизно 10 см). Якщо донна плита буде нижче рівня ґрунтових вод, по її периметру та під нею розташовують дренаж. Для розв'язання можливих проблем із підземною та сіткою атмосферною водою, яка може потрапити під виріб, рекомендуємо периметром основної плити та відвідний канал обладнати дренажами. Це означає викопати по периметру та в просторі відвідувального воду каналу траншею (ширина та глибина 25-50 см) і засипати її великим гравієм. Глибина траншеї залежить від способу пристрою кам'яної підлоги басейну та глибини його занурення в ґрунт у разі, якщо басейн буде частково знесжений над поверхнею. Комплекс робіт із підготовки основи для закритого басейну залежить від того, чи відводиться конструкція за проєктом і в процесі будівництва будинку, чи впроваджується в уже наявний котедж (якщо це можливо). У першому випадку в проєкті враховується специфіка гідротехнічної споруди, а також співвідношення фундаменту будівлі та днища басейну, передбачається простір для трубопроводів, технічного приміщення, а основа готується разом із фундаментом дому. Якщо ж басейн вбудовується в уже наявний котедж, підхід буде іншим. Скажімо, що ванну заплановано розмістити в цокольному або підвальному поверсі, отже, ймовірність того, що глибина закладення донної плити виявиться нижчою від позначки фундаменту будинку, досить висока. Іншими словами, під час земляних робіт опорна частина будівлі може бути підкопана, а підстилий шар ґрунту — порушений, що призведе до серйозної деформації носійних конструкцій. Щоб цього не сталося, для кожного випадку розробляється індивідуальна технологічна схема. Встановлення закладних елементів Перед бетонуванням необхідно встановити та закріпити закладні елементи: донний злив, форсунки, закладні для форсунок, скімери, фари, закладні протитоку тощо, обв'язати все це обладнання трубами ПВХ, кабелями. Потім усі перераховані елементи заливаються бетоном. Під час встановлення закладних елементів необхідно мати на увазі, що під час відливання чаш зазвичай застосовують бетони, які після укладання дають зсідання. Тому має бути використана технологія, що не дає змогу з'являтися раковинам, порожнем. Крім того, під час заливання бетонних чаш відбуваються усадні деформації, які можуть призводити до зсувів і розворотів закладних елементів. Це нежовсті наслідки, позаяк точність форми відлитої чаші та розташування закладних елементів виправити буде вже неможливо. Для запобігання підсумкам закладних елементів під час укладання бетону необхідно забезпечити жорсткість їх кріплення. Зазвичай кріплення здійснюється безпосередньо до елементів опалубки та арматури за допомогою болтових з'єднань і в'язального дроту. Деякі будівельні організації роблять навпаки — спочатку відливають бетонну чашу, потім за допомогою відбійного молотка видалблюють вікна, штроби для подальшого встановлення в них закладних елементів технологічного обладнання. Цим порушується цілісність чаші. Внимание!!! Чаша відлитого басейну не має піддаватися жодним механічним впливам, інакше в тріщини, що утворилися, порожнечі обов'язково буде йти вода. Загерметизувати ж будь-яку тріщину набагато дорожче та складніше, ніж відразу правильно все виконати. Монтаж опалубки Встановлення опалубки — дуже відповідальна операція. Необхідно бути забезпечена необхідна геометрія чаші, задана точність розмірів і міцність елементів опалубки, щоб уникнути випускання під впливом гідростатичного тиску бетонних мас. Для виготовлення залізобетонних чаш басейнів застосовують багаторазову (уніфіковану металеву, фанерну) й одноразову (дерев'яну) опалубку. Під час виготовлення закруглень, ступенів та інших складних елементів застосовують одноразову. Це зумовлено тим, що конфігурація чаш бетонних басейнів найчастіше буває нестандартною (є в увазі приватний сектор). Крім того, дно таких чаш найчастіше буває "ламаним", зі щаблями та ін. Забезпечити такі форми, застосовуючи уніфіковану опалубку, не завжди є можливим. Водночас під час застосування дерев'яної одноразової опалубки різко зростає витрата вирівнювальних сумішей. Це зумовлено меншою точністю виготовлення опалубки в умовах будівельного майданчика, порівнюючи з заводськими умовами. Тому на прямолінійних ділянках краще застосовувати уніфіковану багаторазову опалубку. Вибір типу опалубки є дуже важливим, оскільки від його точності залежить кількість матеріалів для подальшого вирівнювання поверхонь чаші. Ці матеріали досить дороги. Більшість із них імпортується через кордон. Чим вища точність під час відливання чаші, тим менше буде витрата вирівнювальних сумішей. Відлити ідеальну чашу, яка не потребує подальшого допрацювання, вкрай складно. Особливо це стосується чаш, у яких є заокруглені зони, дно змінної глибини, виступи та ін. Армування котелована Після пристрою по дну котлована підсмилювального шару завтовшки 100-200 мм із піску, щебня або гравію та цементно-піщаного стяжки завтовшки 30 мм приступають до арматурних робіт. Якщо котлован викопаний у щільній землі, і не насипай, немає потреби бетонну плиту зміцнювати сталевою сіткою. Інакше необхідно використовувати сталеву мережу з комірками 150 х 150 мм і з мінімальним діаметром арматури 6,3 мм. У першому випадку, якщо в басейні використаний донний випуск, який слугує для випуску води з басейну, або як всмоктувальний елемент для фільтрації, потрібно створити в основній плиті технологічні канали відповідно до кресної документації. Безумовно, необхідно дотримуватися максимальної горизонтальності площини або схилу плити відповідно до креслярської документації, оскільки кожне відхилення проявиться після наповнення басейну водою, коли край басейну не буде паралельним водному рівню. Найпоширеніший підхід — зведення шпунтованих стінок, які складаються з металевих або дерев'яних вертикальних елементів. До речі, до шпунтів використовуються й під час будівництва відкритих басейнів, наприклад, якщо неможливо влаштувати відкоси. Шпунтовані стінки закріплюють ґрунт, не дають йому обсипатися, завдяки чому ванну можна заглушити нижче підошви фундаменту. Для армування використовується арматура періодичного профілю. Переріз арматури, крок комірки визначаються на стадії проєктування. Найчастіше для вертикального та горизонтального армування застосовуються стрижні діаметром 8-10 мм. Крок горизонтальних стрижнів становить 3-60 см, вертикальних 15-30 см. Застосування електрозварювання неприпустимо, оскільки порушується мікроструктура металу, вигоряє вуглець, а під час експлуатації в місцях зварювання спостерігається інтенсивна корозія. Об'ємний арматурний каркас відкритого басейну монтують на бетонну підготовку, закриті, розміщені на першому поверсі споруди, зазвичай встановлюють на спеціальні опорні конструкції. Так простіше укласти трубопроводи, розмістити обладнання, організувати контроль за їхнім станом і ремонтно-профілактичні роботи. Арматурні стрижні зв'язуються за допомогою сталевого дроту, залишаючи "вікна" під монтаж закладних деталей, зварні каркаси не використовують — у товщі залізобетони можуть виникнути великі внутрішні напруження. Контуром донної плити в місцях розташування стін роблять випуски арматури — вони фіксують каркас стін. Спалубку днища зазвичай виконують з обрізних дощок або ламінованої водостійкої фанери підвищеної міцності. Бетонування Традиційна технологія споруди залізобетонного басейну передбачає поетапне бетонування дна та стін чаші, причому якість будівництва має бути дуже високою. Це стосується не тільки показників міцності, водонепроникності та гідростатичної стійкості, а й геометрії басейну. Борти мають бути практично ідеально рівними, ухили донної плити — забезпечувати повний злив води. Чашу відливають із важкого бетону класу не нижче ніж В15 (міцність) і марки не нижче W4 (водонепроникність). Марка з морозостійкості для суміші, яка використовується під час будівництва відкритого басейну, має бути F100-F150, тоді конструкція витримає не менш ніж 100-150 циклів поперемінного заморожування й відтавання. Бетон має бути міцним, водонепроникним і пластичним. Гідроізоляція. Після знімання Опалунки виробляються роботи з забезпечення герметичності чаші. Басейн — споруда складної динаміки, де не виключено утворення тріщин у бетоні. Тому головне завдання — нанести на поверхню чаші еластичне гідроізоляційне покриття, що витримує розкриття тріщин.